Вінсент ван Гог

ВАН ГОГ (van Gogh) Вінсент (Вінсент Біллем) (30.3.1853, Грот-Зюндерт, Голландія, - 29.7.1890, Овер-Сюр-Уаз, Франція), голландський живописець.

Син пастора. В 1869-76 служив комісіонером художньо-торгівельної фірми в Гаазі, Брюсселі, Лондоні й Парижі, в 1876 - учителем в Англії. Зайнявшись вивченням теології, в 1878-79 був проповідником у Борінаже (Бельгія), де познайомився із важким життям шахтарів; захист їхніх інтересів привів ван Гога до конфлікту із церковною владою.
В 1880-х рр. ван Гог звертається до мистецтва: відвідує академію мистецтв у Брюсселі (1880-81) і в Антверпені (1885-86), користується порадами А. Мауве в Гаазі. Ван Гог із захопленням малює знедолених людей - шахтарів Борінажа, а пізніше - селян, ремісників, рибалок, життя яких він спостерігав у Голландії в 1881-85. В 30-літньому віці ван Гог починає займатися живописом і створює велику серію картин і етюдів, які виконані у темних, похмурих тонах і пронизані гарячим співчуттям до простих людей ("Селянка", 1885, держ. . музей Креллер-Мюллер, Відтерли; "Їдці картоплі", 1885, фонд В. ван Гога, Амстердам). Розвиваючи традиції критичного реалізму 19 в., насамперед творчості Ж. Ф. Мілле, ван Гог з'єднував їх з емоційно-психологічною напруженістю образів, болісно чуйним сприйняттям страждань і пригніченості людей.
В 1886-88, живучи в Парижі, ван Гог відвідує приватну студію; одночасно він вивчає пленерний живопис імпресіоністів і японську гравюру, прилучається до пошуків А. Тулуз-Лотрека, П. Гогена. У цей період темна палітра поступово поступалася місцем блискотінню чистих блакитних, золотаво-жовтих і червоних тонів, усе вільніше й динамічніше ставав мазок ("Міст через Сену", 1887, фонд В. ван Гога, Амстердам; "Портрет папаші Танги", 1887, Музей Родена, Париж).
Переїзд ван Гога в 1888 в Арль відкриває період його зрілості. Тут цілком визначилася своєрідність мальовничої манери художника, що виражав своє ставлення до світу й свій емоційний стан, використовуючи контрастні сполучення кольору й вільний пастозний мазок. Полум'яне почуття, болісний порив до гармонії, краси й щастя і страх перед ворожими людині силами знаходять втілення то в пейзажах, що сяють радісними, сонячними фарбами півдня ("Жнива. Долина Ла-Кро", "Рибальські човни в Сент-Марі", обоє-1888, фонд В. ван Гога, Амстердам), то в лиховісних образах страшного світу, де людина подавлена самітністю й безпорадністю ("Нічне кафе", 1888, приватна колекція, Нью-Йорк).
Динаміка кольору й довгих звивистих мазків наповнює одухотвореним життям і рухом не тільки природу і людей, ("Червоні виноградники в Арле", 1888, Музей образотворчих мистецтв ім. А. С. Пушкіна, Москва), але й кожен неживий предмет ("Спальня ван Гога в Арле", 1888, фонд В. ван Гога, Амстердам).  
Напружена робота ван Гога в останні роки його життя ускладнювалася приступами психічної хвороби, що привела художника до трагічного конфлікту з Гогеном, що також приїхали в Арль; ван Гог попадає в лікарню в Арле, потім у Сен-Реми (1889-90) і в Овере-Сюр-Уаз (1890), де кінчає життя самогубством.
Творчість двох останнього років життя ван Гога відзначена екстатичною одержимістю, гранично загостреною експресією колірних сполучень, ритму й фактури, різкими змінами настроїв - від несамовитого розпачу ("У воріт вічності", 1890, дер. музей Креллер-Мюллер, Відтерло) і божевільних візіонерських поривів ("Дорога з кипарисами й зірками", 1890, там же) до трепетного почуття просвітління й умиротворіння ("Пейзаж в Овері після дощу", 1890).
Творчість ван Гог відбила складний, переломний момент в історії європейської культури. Вона перейнята гарячою любов'ю до життя, до простої трудової людини. Разом з тим вона виразила з величезною щирістю кризу буржуазного гуманізму й реалізму 19 в., болісні пошуки духовних моральний цінностей. Звідси особлива творча одержимість ван Гога, його рвучка експресія й трагічний пафос; ними визначається особливе місце В. Г. у мистецтві постімпресіонізму, одним з головних представників якого він став.
Продивитись галерею картин Ван Гога