Едуард Мане

Едуард Мане  (фр. Édouard Manet, 23 січня 1832, Париж — 30 квітня 1883, Париж) — французький художник-універсаліст, один з родоначальників імпресіонізму.

Художнє кредо Е.Мане сформувалося в основному під впливом розчарування, викликаного поразкою буржуазної революції 1848 р. Під безпосереднім враженням від цієї події сімнадцятилітній парижанин з буржуазної родини втік з дому й найнявся матросом на морське вітрильне судно. Надалі подорожував мало й майже все своє життя провів у роботі у своїй майстерні.
Мане різко виступав проти академічних форм творчості, але протягом майже всього свого життя він мав глибоку повагу до традицій деяких великих майстрів, безпосередній або опосередкований вплив яких проявляється в багатьох його здобутках ("Балкон", 1868-1869, Музей Орсе, Париж; "За кухлем пива", 1873, Збори К.Тисен, Філадельфія).
Характер його живопису багато в чому визначається досвідом його попередників: великих іспанців Веласкеса й Ф.Гойї, знаменитого голландського майстра Ф.Хальса, французьких живописців О.Домьє й Г.Курбе, але також і прагненням переступити за існуючі традиції й створити нове, сучасне мистецтво, що відображує навколишній світ. Першим кроком на цьому шляху з'явилися дві картини, що пролунали як виклик офіційному мистецтву: "Сніданок на траві" (1863, Музей Орсе, Париж) і "Олімпія" (1863, Музей Орсе, Париж). Після їхнього написання художник зазнав жорстокої критики з боку публіки й преси, на його захист встала лише невелика група художників, серед яких були К.Моне, Е.Дега, П.Сезанн і ін., а нападки журналістів відбивав один Е.Золя. На подяку в 1868 р. Е.Мане пише портрет письменника (Музей Орсе, Париж), що є класичним прикладом характеристики моделі за допомогою натюрмортних деталей.
Імпресіоністи вважали Е.Мане своїм ідейним вождем і попередником. Але його мистецтво набагато ширше й не укладається в рамки одного напрямку, хоча художник завжди підтримував імпресіоністів в основних поглядах на мистецтво, це стосується роботи на пленері й відбиття скороминущого враження від реально існуючого миру. Так званий імпресіонізм Е.Мане більше близький живопису японських майстрів. Він спрощує мотиви, урівноважуючи в них декоративне і реальне, створює узагальнене подання про бачене: чисте враження, позбавлене непотрібних подробиць, вираження радості відчуття ("На березі моря", 1873, Збори Ж. Дусе, Париж). Е.Мане неодноразово брав участь у спільній роботі з К.Моне й О.Ренуаром на берегах Сени, де основним мотивом його картин стає яскраво-синя вода ("У човні", 1874, Метрополітен-Музей, Нью-Йорк). Е.Мане любить малювати людину на фоні пейзажу, передаючи відчуття свіжості природи його мімікою, жестом і виразними позами ("Аржантей", 1874, Музей мистецтв, Турне).
Найбільш близька до імпресіоністичного сприйняття світу картина "Човен - майстерня К.Моне" (1874, Нова пінакотека, Мюнхен), у якій, використовуючи додаткові жовті й сині мазки, художник домагається повної ілюзії вібруючого руху води, затіненою човном. Не можна сказати, що ця робота на пленері сильно змінила творчу манеру художника, але вона значно збагатила його мальовничу палітру. Так, він відмовився від використання чистого чорного кольору, особливо при написанні пейзажів, і замінив його сполученням окремих мазків різного кольору. В 1874 р. Е.Мане здійснює подорож у Венецію, враження від якої вилилися в серію імпресіоністичних картин, написаних енергійними мазками ("Канали Гранді у Венеції", 1875, Компанія Провідент Сек’юріті, Сан-Франциско).
У пізній період своєї творчості Е.Мане відходить від імпресіонізму й вертається до свого колишнього стилю. У середині 1870-х рр. захоплено працює пастеллю, що допомагала йому використовувати досягнення імпресіоністів в галузі аналізу кольору, зберігши при цьому власне подання про рівновагу між силуетом і об’ємом ("Жінка, що підв'язує панчоху", 1880, колекція Нансен, Копенгаген). Робота Е.Мане пастеллю сприяла зм'якшенню його мальовничої манери навіть у тих випадках, коли він описував далеко не поетичні образи, навіяні здобутками сучасних йому письменників ("Нана", 1877, Кунстхалле, Гамбург; "У папаші Латюіль", 1879, Музей, Турін). Вершиною творчості Е.Мане є його знаменита картина "Бар у Фолі Бержер" (1882, Галерея інституту Варбурга й Курто, Лондон), що являє собою синтез скороминущості, нестабільності, тимчасовості, властивих імпресіонізму, і сталості, стабільності й непорушності, властивим класичному напрямку в мистецтві. Чіткий передній план картини протипоставлений задньому - неясному й майже фантастичному дзеркальному відбиттю. Цей здобуток можна вважати програмним у творчості Е.Мане, тому що він відбиває його улюблені теми: натюрморт, портрет, різні світлові ефекти, рух юрби.
Офіційне визнання Е.Мане одержав в 1882 р., коли йому був вручений орден Почесного Легіону - головна нагорода Франції.
Продивитись галерею картин Едуарда Мaне