П’єр-Огюст Ренуар

  РЕНУАР (Renoir) П’єр Огюст (25.2.1841, Лимож, - 17.12.1919, Кань-Сюр-Мер, біля Ніцци), французький живописець, графік і скульптор, один із засновників імпресіонізму.
 
З 1845 жил у Парижі. З 1854 розписував вироби з порцеляни, штори й віяла. В 1862-64 учився в Школі образотворчих мистецтв і в майстерні Ш. Глейра, де зблизився з К. Моне, А. Сислеем і Ф. Базилем.
У ранніх роботах Ренуара з їхнім щільним листом і чіткою окресленістю форм помітний вплив Г. Курбе й Е. Мане (портрет пари Сислей, 1868, Музей Вальраф-Рихарц, Кельн).
На рубежі 70-х рр. Ренуар переходить до живопису на пленері, природно й органічно включаючи людську фігуру в мінливе світлоповітряне середовище ("Купання на Сені", 1869, Музей образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна, Москва). Його палітра світлішає, лист стає прозорим, мазок - вібруючим, колорит насичується тонкими рефлексами, зм'якшеними контрастами теплих за тоном тіней і багатих сріблясто-перловими відтінками освітлених зон ("Ложа", 1874, Ін-т Курто, Лондон).
На відміну від більшості імпресіоністів, Ренуара (як і Э. Дега) цікавить насамперед індивідуальність людини - у його єдності із природою, у живому спілкуванні з іншими людьми, у випадкових життєвих ситуаціях. Він фіксує найтонші нюанси настрою моделі (портрет В. Шоку, 1876, приватна колекція, США), виявляє емоційність артистичної натури (етюд до портрета акторки Ж. Самарі, 1877, Музей образотворчих мистецтв ім.. О. С. Пушкіна, Москва) і безпосередність юного характеру ("Мадмуазель Гримпель із блакитною стрічкою", 1880, приватна колекція, Париж).
І в портретах і в жанрових композиціях Ренуар прагне підкреслити відчуття повноти буття. Його залучає святкова сторона міського життя - бали, танці, прогулянки з їхньою динамікою й строкатістю персонажів ("Мулен де ла Галет", 1876, Музей імпресіонізму, Париж), сцени безтурботного відпочинку ("Після обіду", 1879). Однак епізоди, що здаються вихопленими Ренуаром з потоку життя, фрагментарними, по суті позбавлені ефекту скороминущої події, як би вповільнені, продовжені в часі, завжди композиційно врівноважені.
Особливою чарівністю перейняті жіночі образи Ренуара; різні по внутрішній характеристиці, вони подібні між собою зовні (мигдалеподібний розріз очей, округлість осіб, плавність силуетів), немов відзначені загальною печаткою середовища й епохи ("Парасольки", 1879, Нац. гал., Лондон; "Дівчата в чорному", 1883, Музей образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна).
Сучасний тип жіночої краси Ренуар затверджує й у зображенні оголеної натури, досягаючи рідкої вишуканості карнації (побудованої на сполученні основного золотавого тону й зеленувато-блакитних рефлексів), м'якої й гнучкої пластичності в трактуванні оголеного тіла ("Оголена жінка, що сидить на кушетці", 1876, Музей образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна, Москва).
З 1880-х рр. Ренуар усе більше тяжіє до класичної ясності образів (в 1881-82 він відвідує Італію), у його живописі наростають риси декоративізма, форми обмежуються контуром, моделювання об’ємів стає точним, у колориті переважають оранжево-рожеві тони.
Лаконізмом і легкістю штриха відрізняються численні малюнки Ренуара. Скульптурні роботи Ренуара (поч.. 1900-х рр.) стилістично зближаються із здобутками А. Майоля ("Венера", бронза, 1914-16, Музей Вальраф-Рихарц, Кельн).
Життєрадісна, глибоко гуманістична творчість Ренуара зробила значний вплив на розвиток реалістичного мистецтва 20 століття.
Продивитись галерею картин Огюста Ренуарa