Імпресіонізм

Імпресіонізм (від франц. imression - враження), напрямок мистецтва останньої треті 19 - початку 20 сторіччя, представники якого намагалися найбільш природно та об'єктивно зобразити оточуючий світ в його рухливості та мінливості, передати свої враження.
Імпресіонізм зародився в 1860 роках у французькому живописі: Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега привнесли в мистецтво свіжість та безпосередність сприйняття життя, зображення миттєвих, так би мовити випадкових рухів та ситуацій, фрагментарність композицій, несподівані точки зору, ракурси.
В 1870-80 роках імпресіонізм сформувався у французькому пейзажі: К. Моне, К. Піссаро, А. Сислей відпрацювали послідовну систему пленеру; працюючи на свіжому повітрі , вони створювали відчуття яскравого сонячного світла, багатства барв природи, розчинення об'ємних форм у мерехтінні світла і повітря. Розклад складних барв на чисті кольори (накладаються на полотно окремими мазками з розрахунку на їх оптичне змішування в очах глядача), кольорові тіні і рефлекси народжували надзвичайно світлий, тремтливий живопис. Крім майстрів (американець Дж.Уістлер, німці — М.Ліберман, Л. Корінт, росіяни — К. Коровін, І.Грабарь), зацікавленість імпресіоністів до миттєвого руху, обтікаємої форми сприйняли скульптори (француз О.Роден, італієць М.Россо, росіянин П. Трубецький). Для музичного імпресіонізму кінця 19 початку 20 століття (у Франції — К. Дебюссі, М. Равель, П. Дюка), створеного під впливом імпресіонізму в живописі, характерні передача тонкого настрою, психологічних нюансів, потяг до пейзажної програмності, цікавість до тембрової та гармонічної мальовничості.
Імпресіонізм розвивав реалістичні принципи мистецтва, але в творчості його послідовників часто можна знайти відхід від вивчення основних явищ соціальної дійсності, постійних, стійких якостей матеріального світу. В літературі про риси імпресіоністичного стилю мова йде відносно до європейської літератури кінця 19 століття,російської поезії початку 20 століття (К.Гамсун в Норвегії, І. Аннєнський в Росії).